Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka_gamolka)

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka gamolka)

Кілька років тому Оля Гамоля виграла в лотерею Green Card та імігрувала до США. Про своє життя там і розповідає на своїй сторінці в Instagram, яку зараз читає близько 40 тисяч підписників. Ми поговорили з Олею про те, як це – бути «очима» своїх читачів в Штатах, на що справді схожа іміграція і до чого треба бути готовим, втілюючи свою American Dream.


Ми відкриваємо твій

instagram

, і що ми там бачимо?

Якщо відкрити мій Інстаграм, то зустріне вас солянка. Я не веду «вилизану» сторінку і не планую пости на два тижні вперед. Блог – це моя платформа для емоцій. Тут я пишу про свої факапи в Америці, про те, як на мене викликали копів чи про те, як я досі складно розумію сленг і діалекти англійської. Часто порівнюю «а як у нас, а у них не так», хоч буває дехто з аудиторії дратується, що я порівнюю дві різні країни, але більшість все ж таки зі мною зібрались, саме щоб почитати «а як там за бугром».


Аудиторія твого блогу почала рости до чи вже після переїзду?

Перші кроки до слави я робила ще до переїзду, в 2016 – виглядало це як «фотка у стіни». Тоді не було такої істерії щодо блогерства, тому я просто робила фото і в основному ділилась знахідками від українських дизайнерів, які теж тільки починали з’являтись. До переїзду у мене було близько п’яти тисяч підписників, а вже з імміграцією «понеслась». Після шести місяців жорсткої адаптації в новій країні я нарешті почала писати про свої американські будні і розвіювати міфи, що не все так класно, як нам показують в голлівудських фільмах.

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka gamolka)


А як саме ти опинилась у Штатах?

Моя історія імміграції починається з думки «ну а раптом». Я не велика патріотка України, люблю багато міст і багато наших людей, але жити в Україні мені не хотілось. Спочатку думала про Європу, навіть подавалась на участь в Au Pair в Франції, але не склалось. В 2014 мої знайомі іммігрували в Штати і я їх безпардонно засипала питаннями «а що, а як». Друзі розказали, що виграли «грінку». Так я вперше дізналась про програму, а в жовтні 2014 подалась. На своє велике здивування, в травні 2015 я виграла, а в червні 2016 вже ступила на американську землю в аеропорту Чикаго. Маленька ремарка –  про Штати я ніколи не мріяла і не уявляла себе тут, але доля викинула виграшний квиток, тому вирішила, що варто спробувати.


Чому ти обрала саме Чикаго?

Все просто: тут жили єдині знайомі – ті самі, що мені порадили взяти участь в лотереї. Вони зустріли в аеропорту, дали короткий екскурс в «життя іммігранта», ще й прихистили на перший тиждень.


А сумніви щодо переїзду були?

Було страшно, не заперечую, але сумнівів не було. На момент імміграції я жила в квартирі чоловіка в Києві, мала непогану роботу і хороший дохід, який мені дозволяв і шопінг істеричний, і регулярні походи до косметолога, і так далі. Але ніяких «якорьків» у мене там не було; з рідних – мама в Рівному, яка плакала, але казала, що треба спробувати. Тому було цікаво спробувати щось нове, хоч і страшно було їхати в абсолютну невідомість.

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka gamolka)


З ким ти переїхала до Америки?

Тут зараз буде уривок в стилі Санта-Барбара. Приїхала я з уже тепер екс-чоловіком і кицькою, яка з нами летіла через Атлантику на борту літака. Після виграшу було прийнято рішення одружитись з моїм на той час бойфрендом, щоб було веселіше іммігрувати. Така практика (одруження після виграшу) не рекомендована і є ризик отримати відмову на обох, але ми спробували, бо були у стосунках п’ять років. Прилетівши сюди, все стало на місця,  і ми зрозуміли, що цілі у нас різні і рухаємось ми в різних напрямках, тому через кілька місяців уже в Штатах ми розійшлись і екс повернувся в Україну, а я залишилась в Чикаго з Оливкою.


Чим займаєшся там і що до цього робила в Україні?

Зараз я працюю в ІТ компанії на позиції IT Recruiter, до цього працювала в медичному офісі на рецепції та у фінвідділі, а перша робота в Штатах була в магазині китайського одягу. Бувало всяко, якщо коротко. В Україні я теж змінила кілька сфер: в 2012 році почала з готельної індустрії, потім був досвід роботи персональним асистентом в італійського інвестора, а далі працювала рекрутером в американській компанії.


Переїзд туди варто розцінювати як назавжди? Чи це просто тимчасовий експеримент?

Їхала я з настроєм назавжди. Зараз я теж не розглядаю повернення на Україну, мені в Штатах уже комфортно. Єдине мрію про якийсь теплий штат, бо зима в Чикаго мене вбиває.

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka gamolka)


Що ти розповідаєш своїм підписникам про життя у Америці?

Моє улюблене – це певно рубрика «ожиданіє-реальность». За це у мене дуже багато хейтерів, бо думки у всіх суб’єктивні і я теж не претендую на звання «Міс Об’єктивність».

Якщо коротко, про Штати я нічого не гуглила і особливо не знала до імміграції, більшість моїх уявлень – з кінофільмів. Відповідно, коли я потрапила в реалії, то чесно кажучи була в шоці, що тут теж можна в черзі за документами стояти дві години, що тут теж є пофігістські держпрацівники, що на американських дорогах теж є ями і можна залишити колесо (це я вам кажу з досвіду шиномонтажу о другій ночі посеред швидкісної автомагістралі). Тут теж є зверхні американці, які можуть до тебе зневажливо ставитись і кидати фрази «іди вчи законодавство чи хоч школу закінчи». Славетна медицина в Америці – це велика тонна заплутаної бюрократії, і так далі.  Є і тонна приємностей, типу кондиціонери в автобусах, все продумано для людей, купа дрібниць, які одразу ж і не згадаєш, бо вже звикла і вони полегшують тобі життя. Але статистично, людям цікаво читати «скандали-інтрігі-раслєдованія».


А про що тебе найчастіше питають?

Найчастіше просять пораду про переїзд, заповнення анкети на «грінку», деталі адаптації уже в Штатах, ну і звичайно «а як у них там, а у нас вот так».


Ти завела канал на

YouTube


.

Навіщо?

Ох, завела і зараз абсолютно не можу на нього виділити час. Перш за все, хотіла поділитись своє історією переїзду і розказати людям деталі і так далі. На жаль, сама зустрічала тонну «новоспечених» блогерів, який один голосніше другого кричать, як в Америці все класно/дешево/доступно/легко. Мені здається, не кожен хоче і готовий ділитись своїми факапами і падіннями. Ніхто в соцмережі не буде писати, як плакав в подушку перші роки імміграції, але таке чекає усіх і немає чарівної пілюлі. Ну, звичайно, якщо ви не летите по візі нареченої до вашого Sugar Daddy (жартую). Тому я вирішила писати, як є: тут є свої проблеми, є бюрократія, є купа підводних каменів і розчарувань. Але також Штати дуже красивенні і різнобічні, і стільки всього тут є, що хочеться побачити. Сподіваюсь, буду і далі це показувати на YouTube.

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka gamolka)


Як тебе змінило життя там?

Складно сказати, бо це, певно, видніше людям збоку, ніж мені самій. Можу точно сказати, що стала сильнішою, бо Америка слабких не любить. Потрібно важко працювати і рухатись до своєї цілі. Я стала більш прямолінійна – якщо мені щось не подобається, я про це скажу. Основна зміна – навчилась фільтрувати людей, як би сумно це не звучало. Після переїзду випливає багато далеких знайомих, які пишуть «привіт, що нового», а потім починається «вишли Айфон» і так далі. Так само і серед діаспори – тут є різні люди, і більшість шукає вигоду або можливості тебе використати, потрібно бути обережним і фільтрувати всю інформацію.


Назви три слова, які характеризують Америку?

Я одне скажу на англійській – diversity. Це стосується і районів, і людей, і видів занять.

Свобода, бо тут про це кричать на кожному кроці, хоч і зараз ця свобода досить умовна, а інколи навіть перебільшена (особливо, коли свобода самовираження виявляється чуваком в спідній білизні на сусідньому кріслі в метро) Тут можна побачити все, і навіть те, чого хотілось би і не бачити (сміється).

Можливості – так, тут важко, так, зараз законодавство все більше і більше тисне на малий та середній бізнес, бо Трамп лобіює багато монополій. Все ж, тут можливостей багато, і якщо ти хочеш працювати на себе, чи відкрити пельменну – це можливо, хоч і не легко.


А розкажи про факапи в новій країні. Вони ж у тебе були?

Зараз вже всіх і не згадаю, але коли тільки приїхала, то на автобусі проїхала свою зупинку. Тут не прийнято вигукувати свою зупинку, а є спеціальні кнопки або шнурочки, які подають сигнал водієві. Я ж того не знала, і покаталась довше.

Другий найбільш болючий факап був з кидаловом на квартиру. Я писала у себе в Instagram, тут є така штука як Credit Score – це показник, який показує, чи можна тобі довіряти в фінансовому плані. Ця цифра залежить від вчасних оплат комунальних, від кількості кредиток і кредитного ліміту, чи виплачуєш ти це все вчасно і так далі. Ну коли ти три дні в країні, ти навіть не знаєш що це, про який скор можна говорити. Але це не завадило одній болгарці-ріелтору нам зеленим набрехати, що квартиру нам дадуть, треба лиш Application fee (стандартна процедура, в середньому 40-80$ з людини) заплатити. Зрозуміло, ми попрощались із 40$ і квартиру нам ніколи не дали, бо ми зелені іммігранти.

Ще один факап був влітку, коли американка викликала на мене копів. Жила я тоді в районі, де дуже мало паркомісць на вулиці, а я чекала гостей. Тому я вийшла на вулицю і зайняла собою паркомісце. В результаті, перед нашою машиною їде американка, яка досить агресивно зарулює на моє паркомісце, вигукуючи MOVE! і зупинившись колесом за кілька сантиметрів від моєї ноги в шльопках. За нею стояла наша машина, але вона заблокувала вулицю і кричала, що я тут «понаїхала» і мені треба в школі повчитись. В результаті вона викликала на мене копів, хоч за два метри від неї було ще одне вільне місце. Копи сказали, що я не права, бо тільки ТЗ може займати паркомісце. Образливо було страшно, але наше місце залишилось нам, а жіночка поїхала на те інше місце, щоб не блокувати рух машин.


Що в Америці тобі подобається, і навпаки?

Тут можна говорити довго. Точно мені не подобається їх система медичних страховок. Попрацювавши в медофісі, мені стало страшно, наскільки це корумпована і бюрократична сфера. Я досі не дуже розумію цю схему з кредитками. Ти не можеш користуватись просто дебіткою, бо тоді ти не будуєш історію. В результаті, ти змушений брати кредитку, користуватись нею і тоді її погашати з дебітки. Втричі більше рухів. Плюс, кредитку дуже юзати теж неможна, бо тоді ти теж ненадійний, бо використовуєш багато кредиту. Каша-малаша, як то кажуть.

Стосовно того, що подобається –  тут все для людей. Є тонна дрібниць, які створені, щоб полегшити тобі життя. Автобуси на автопневмі опускаються до рівня тротуару, щоб старші люди не піднімали високо ноги. Ті ж кондиціонери всюди (хоч інколи я і замерзаю від них). Люблю американське ставлення до життя і ці постійні посмішки на обличчі, хоч в більшості вони і фейкові. Мені подобається, що касир завжди запитає, як твій день, а то ще й пожартує. А найулюбленіше – це бачити, як тут живуть пенсіонери, не всі звичайно, але лиш тут я зустрічала дві щасливі сиві голови, які катаються по даунтауну на кабріолеті. Тут на дорогих машинах завжди люди старші, і ніхто не соромиться купувати спорткар в 65+ і кайфувати від життя. Хотілось би, щоб і в Україні старші люди жили на повну.

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka gamolka)


Ти ведеш свій instagram українською. А в Америці більшість свого часу якою мовою спілкуєшся?

Я б сказала, що спілкуюсь страшною солянкою з трьох мов: українська, російська і англійська. Мій бойфренд говорить російською, тому я постійно беру русизми, більшість термінів я теж вже використовую на англійській, і буває, що можу виразити думку на англійській швидше, точніше і набагато легше, ніж українською. Мама інколи свариться, бо в розмові я вживаю англійські слова і навіть не помічаю за собою.


Але все ж таки, Америка – це тепер твоя мрія?

Я не можу сказати, що це моя мрія, що я планувала тут бути, жити і іммігрувати. Так склалось і я тут, і зараз я тут щаслива. Але я б не сказала, що сама Америка спрацює як панацея і зробить людину щасливою. Мрії здійснюються незалежно від географії, хоч певно на Балі легше бути щасливим і безтурботним. І якщо ваша мрія – це саме Америка чи імміграція, то треба хоч мінімальні кроки в цьому напрямку зробити, і можливо саме вам випаде той самий щасливий лотерейний квиток. Але в будь-якому разі, я не хочу прозвучати адвокатом імміграції – це складний шлях і імміграція не вирішує проблем, а може їх навіть і створює. Мені часто пишуть люди, що у мене тут машина/дім/хороша робота/троє дітей/все прекрасно, але може іммігрувати? Моя порада – зважити всі «за» і «проти», підготуватись починати все з нуля, а то й з мінуса. Бо якщо ти іммігруєш, ти прилітаєш в статусі, як я кажу, «дніще». Ти нікому не потрібен і таких як ти тут мільйони, потрібно довести, чому ти – особливий. В моєму випадку, Америка «обнулила» все, що я мала, а зараз я щаслива і будую свою сім’ю тут. In any case, я бажаю всім удачі в здійсненні омріяного, бо мрії існують для того, щоб ї здійснювати.

Оставить ответ

Обязательные поля помечены*